Лицар рідного слова

24 квітня 2020 року минає 100 років від дня народження талановитого поета та письменника Д. Г. Білоуса.  «Моя біографія, друзі, сягає в далекі ті дні, коли мене бусол на лузі підкинув батькам навесні» – так не без гумору про себе розповідав Дмитро Білоус, ім’я якого відомо кожному, хто шанує красу літературного слова і творчість цього талановитого поета, перекладача, фольклориста. Серед багатьох знаних письменників лише деякі могли би пишатися тим, що за життя створили навколо себе унікальний світ духовних цінностей. Дмитрові Білоусу пощастило створити такий дивовижний світ. Він був одним із тих письменників, володарів

того безцінного скарбу, про який не можна казати в минулому часі, бо цей різноманітний оригінальний світ поезії й сьогодні привертає до себе увагу величезної людської аудиторії – від дітей до видатних вчених. Уже в зрілому творчому і життєвому віці письменник починає писати для дітей і досягає неабияких успіхів. Його книжечки «Пташині голоси», «Упертий Гриць», «Про чотириногих, рогатих і

безрогих», «Лікарня в зоопарку», «Турботливі друзі», «Сад на Лисій горі», «Веселий Кут», «Гриць Гачок» залюбки читала і читає наша дітвора. Бо в них є конкретні життєві ситуації — цікаві, повчальні, кумедні.Письменник любить деталі, любить точні знання. Юний читач завжди дізнається з його віршованих новел про щось нове, невідоме. Достовірність, точність є необхідними у книжках для дорослих, а для дітей — тим паче. А вершиною дитячої поезії Д. Білоуса стала збірка «Диво калинове», удостоєна Національної премії імені Т. Г. Шевченка, та її своєрідне продовження — збірка «Чари барвінкові». В одному з інтерв’ю Дмитро Григорович сказав: «Не хочу здаватися ні кращим, ні гіршим. Хочу бути самим собою. А ще ніколи не боявся чорнової роботи». Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка, літературних премій імені Лесі Українки та Максима Рильського, автор талановитих книг для

дорослих і малечі, перекладач — Білоус завжди залишався надзвичайно скромною і делікатною людиною. Він ніколи не шкодував себе для людей і добрих справ. Велику, благородну й конче потрібну справу робив Дмитро Білоус: вчив любити рідний край, знати, відчувати багатство і красу нашого «дива калинового» – рідної мови, шанувати рідномовну молитву та прадавні свята. 13 жовтня 2004 року на 85 році життя полинув сивим журавлем понад своєю рідною Сулою у вічність знаний, шанований, неперевершений Дмитро Білоус.