В нашій книгозбірні постійно діє акція «Подаруй бібліотеці книгу", в рамках якої ми неодноразово отримували книги від благодійників. Приємним сюрпризом для нашої бібліотеки стали книги, подаровані благодійним фондом «Бібліотечна країна». Ми завжди щиро і безмежно вдячні за подаровані книги, бо впевнені – вони обов'язково знайдуть свого читача і стануть важливою частинкою фонду нашої бібліотеки, допоможуть у забезпеченні навчально-виховного процесу та просто принесуть задоволення від прочитаного. Дарунки книг бібліотекам – це дуже давня форма доброчинності та надійне джерело поповнення фонду без залучення додаткових джерел фінансування. "Здійснюйте добро, поки ви існуєте!"(Дені Дідро) Ми дякуємо нашим книжковим феям за книги, чекаємо нових подарунків та бажаємо успіхів!
30 листопада 2020 р.
26 листопада 2020 р.
Пам’ятаємо кожне зерня 33-го
Тендітна дівчинка серед хлібного поля. Тулить до грудей колоски. «Тобі не холодно?» - питає хлопчик-ровесник із сьогодення. «Ні. Бо ти прийшов. Ти приніс мені яблуко? Люди завжди приносять мені яблука» — довірливо відповідає дівчинка. А за кілька секунд це яблуко посеред вогників свічок лягає до ніг бронзової дівчинки з колосками – пам’ятника усім дітям, які загинули в роки Голодомору. “У цей день вони чекають на тебе” — автори відео закликали українців у суботу прийти до пам’ятників Голодомору, щоб вшанувати роковини геноциду. Проникливе відео нагадує про трагедію українських дітей у 1932-33-му за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=J5yt7kWAhQA
В нашій бібліотеці діє книжкова виставка «Пам'ятаємо про голодомор», на якій представлені архівні документи, ілюстровані матеріали, в яких міститься інформація про страшні роки голодомору в Україні. Бібліотека запрошує познайомитися з книжковою виставкою, присвяченій цій даті.
20 листопада 2020 р.
Україна: незалежність, гідність, свобода
Гніву голос чути близько – нас іде мільйон.
Ні майдани не умістять нас, а ні стадіон –
Не фанати йдуть, а вільні браття-козаки,
Що зрадливим і брехливим не дадуть руки…
День Гідності та Свободи відзначається 21 листопада - у день початку подій , які стали для України історичними: Помаранчевої революції 2004 року та Революціїї Гідності 2013 року - лютий 2014,які стали символом Свободи і Гідності українського народу. В історії України було багато трагічних періодів та подій. В наш час в історію увійшла ще одна подія – майдан, який змінив нашу державу та наш народ і наше життя. Події листопада 2013 – лютого 2014 років вийшли за межі логіки.
10 листопада 2020 р.
10 листопада - День скоромовок
#Найдовша_скоромовка_українською_мовою
– 724 слова! ЇЇ авторка, Анастасія
Смєхова, поєднала в тексті понад 70 українських скоромовок.
У четвер
четвертого числа о четвертій дня у центрі столиці садівник розсадівникувався.
Та так розсадівникувався, що разом з садом троянд висадив ще й сад азалій, сад
каприфолій та розарій у садочку навпроти, потім ще навпроти, та ще навпроти.
Там, де росла липа біля Пилипа, який жив із Пилипицею та пилипеленятами. Якраз
із пилипеленятами у цей час пиляв Пилип поліна з лип. Притупив пилку Пилип. А
потім Пилип і Пилипко поливали липки. Виросли липки й у Пилипа, й у Пилипка.
А Пилипиця напекла
пироги перепечені, перцем переперчені. Бо була засмучена, змучена та вимучена
тим, що всю ніч миші в шафі шаруділи, шість шарфів шерстяних з`їли. І хотіла
влізти в шафу кішка, там де шурхотить у шафі мишка. Але мишка раз прийшла до
кішки, уклонилась кішці в ніжки, кішці – смішки, мишці – нітрішки. Та обидва
потім так вимокли-перемокли під жахливою зливою під кущем, з жуком та джмелем,
що здружилися. Тому був собі коточок, украв собі клубочок – та й сховався в
куточок. А Пилипиха плакала-неплакала, їй плакати – нема коли. Та так з відчаю,
що шарфи з’їли, голосила-переголосила, що заболіло горло в господині, бо багато
говорила, переговорила, перенаговорювала на мишку, кішку, й сусідську кішку й
мишку, та ще й шишки на сосні та шахи на столі. І побігла стежинами, поміж
ожинами, туди, де у діброві – дуби, під дубами – гриби, трава – між грибами,
хмарки – над дубами. Й млин стоїть, скоро не вистоїть. Прилетіли горобці –
говорили про крупці; не про крупці, не про крупицю, а про круп’ячко.
От і набрала
Пилипиця на млинІ борошна та крупячка жменями й торбинами. А на пагорбі одна
торба впала та котилася з високого горбА, в торбі паляниця Пилипу й Пилипиці.
Пилип знизу верещить, Пилипиця зверху пищить, торбина тріщить. Одначе котилася
вона, не перекотилася, тріщала, та не тріснула. Як раз у цей час їхала Хима до
Максима візком-тарадайкою; тарадайка торохкоче, сива кобила везти не хоче. Бо
підкова клокоче. Наче лелека до лелеченят летіла й клекотіла. От біля тарадайки
з її хазяйкою й спіймала Пилипиця торбицю. А поруч чорно-білий чорногуз у
болото чорне вгруз і чапля сохла, чапля чахла, чапля здохла. Дорогою Пилипиця
зупинилася біля броду, біля саду, там, де бабин виораний город. Де барабанять
по городу бараболя та горох. А горох у городі виріс небувалий, одначе горобці
город пограбували. Одне втішило, що бабин біб розцвів у дощ. Буде бабі біб у
борщ. Набрала й бобів собі господиня, й гороху. А трохи далі в горішнику
горішенька горішками обвішана. Обтрушують горішки Орішка та Тимішка. Попросила
в малих малу жменю малих горіхів для милих своїх малих. Їхній батько Гриць ніс
горіх через поріг. Став на горіх, упав на поріг. Тому що всю ніч пильно поле
пильнував, перепелів полював.
А Пилипиця
згадала, як приснивсь сьогодні сон сусідці, що приніс їй сусіда сік з суниці.
То вона вже за суницю не питала, лише горіхів повну жменю набрала. Й побігла
знов Пилипиця поміж ожинами назад стежинами додому, щоб напекти для
синів-молодців свіженьких млинців, пироги ж були – перепечені, перцем
переперчені. А вона ж, мов та квочка, що ходить коло кілочка, водить діточок
коло квіточок, над своїми синами носиться без устану. Тому за годину були у
печі смачні та гарячі пшеничні калачі. Зі свіжою ожиною, бабиними бобами,
горохом та сиром з горіхами з горішника, що збирали Тимошка й Оришка. І хвалили
молодці ті млинці на молоці і гарячі калачі, що пеклися у печі. Коржі – з
медом, коржі – з маком, і смаженя – з пастернаком, і галушкИ – з лютим перцем,
господиню з добрим серцем, що ще й сусідам усім за спасибі дала ще й хрону,
дала риби, мАківку – до мачини, перченятко – до перчини. А потім чорним вечором
пригощала й синів, і гостей чаєм з печивом. А дідусь Опанас купив ананас.
Кликав: “Приходьте до нас – почастуємо вас!”.
А Пилипиця стільки
наготувала-переготувала, що не до ананасів їй було, і вона кликала-перекликала
усіх сусідів та їхніх сусідів із сусідніх дворів до себе, та накликала усе
місто. Їли-їли – не переїли, та ще й на завтра лишилося.
Тож хочеш їсти калачі – не лежи на печі! От такий вийшов бенкет на весь світ, а все через того садівника, що розсадівникувався своєю розсадою троянд.
9 листопада 2020 р.
Українська мова – духовний скарб нації
РІДНА МОВА
…У ній усе:
діброви й верболози,
Дніпра і Ворскли витканий атлас,
козацька доблесть і кріпацькі
сльози,
ще й дума та, що вистраждав
Тарас.
Розмай Карпат,
де юниться на скелі
смерічка недоторкано-струнка,
незгасне сяйво вбогої оселі,
що нам дала у спадщину Франка.
Діброви праслов'янської Волині,
з журбою Мавки й болем Лукаша,
де гордою Кассандрою і нині
вита бентежна Лесина душа.
Мов писанки хатини сіл затишні,
в курганах скіфських сива далина.
Та усмішка жива Остапа Вишні,
та пристрасть Ярослава Галана.
О рідна мово!
Є ще люди ниці зрікаються, бува,
і матерів!
А я твої троянди й чорнобривці
любов'ю до пелюстки обігрів.
Ти — крона й корінь рідного
народу:
батьків, дідів, і прадідів, і
пра...
#Дмитро_Луценко
Кожного року 9 листопада вся Україна відзначає День української мови та писемності. За православним календарем – це день вшанування пам’яті преподобного Нестора-літописця – письменника, основоположника давньоруської історіографії, першого історика Київської Русі, мислителя, вченого, ченця Києво-Печерського монастиря. Дослідники вважають, що саме з преподобного Нестора-літописця і починається писемна українська мова. Це свято є даниною одному з найцінніших надбань, яке створене й залишене нам нашими пращурами. Саме мова є душею нації, її генетичним кодом, адже у її глибинах народилося культурне надбання, яким може пишатися наш народ.
Для українського народу мова завжди була одним з найцінніших скарбів. В умовах численних окупацій іноземними загарбниками, зберегти мову означало зберегти націю, зберегти нашу українську самобутність. Мова – духовний скарб нації. Це не просто засіб людського спілкування, це те, що живе в наших серцях. Українська мова – багата, ніжна й ласкава, мудра, доброзичлива, глибокодумна, чиста, правдива. Багатство української мови виявляється в тому, що нею можна висловити найскладніші думки, найтонші почуття і переживання, передати враження про побачене, почуте, прочитане. Наша бібліотека щиро вітає Вас зі святом української писемності та мови і пропонує вашій увазі тематичну виставку «Українська мова – духовний скарб нації» з літератури наявної в фондах бібліотеки.