25 лютого 2019 р.

Безсмертна дочка Прометея


25 лютого, виповнюється 148 років від дня народження геніальної української поетеси та активної громадської діячки Лесі Українки. Завдяки щирій відданості рідній країні її ім'я стало одним із символів української держави. Леся Українка, справжнє ім’я якої Лариса Косач-Квітка, народилася у Новограді-Волинському 25 лютого 1871 року. Її мати була відомою у той час письменницею Оленою Пчілкою, тому й сама дівчинка змалку була поглинена світом літератури та творчості.
Вже в 5 років вона почала самостійно писати п’єси, а в 8 – написала свій перший вірш. Лариса вивчила декілька іноземних мов. Але в 10 років у дівчинки почалися серйозні проблеми зі здоров’ям: у неї діагностували туберкульоз кісток. Із цієї причини довелося поставити хрест на музичній кар’єрі. У 1911 році вийшла драма-феєрія «Лісова пісня», яка вважається одним з кращих творів Лесі Українки.
Найбільш примітними темами у її творах були свобода, любов і природа. Письменниця створювала тонкі й ранимі образи з притаманною їй музикальністю слова. З’явившись на  рубежі  двох століть і двох епох, ця творчість стала однією з вершин української літератури.  Ім’я поетеси  овіяне і сьогодні всенародною любов’ю. Це була людина виняткової мужності і принциповості, духовної краси і мистецького обдарування. ЇЇ талант виявився у багатьох різновидах літературної праці – поезії, драматургії, прозі, літературній критиці  і публіцистиці, перекладацькій роботі і фольклористиці. Як сказав Іван Франко: «Це талант наскрізь мужній, хоч не позбавлений жіночої грації і ніжності…
ЇЇ поезія – то огнисте оскарження того гніту  сваволі, під яким стогне Україна».
Особливою, іскрометною любов’ю серце Лесі горіло до рідної України. Жила вона Україною, боролась за Україну, творила, виливала своє слово для України. Все життя поетеса була борцем, воїном, що начертав на своєму щиті слова «Умру –Не здамся». Донька Прометея несла вогонь поезії, цю іскру
Божу за життя людям,
несе і зараз, устами нашими, її потомків. Останні роки життя Лариси пройшли в постійних подорожах на лікування до Єгипту й Кавказу. Тут вона працювала над зібранням фольклору, інтенсивно опрацьовувала попередні свої твори. Але з кожним днем стан Лесі Українки погіршувався. 1 серпня 1913 року в Сурамі (Грузія) у віці 42 років поетеса покинула цей світ. Похована на Байковому кладовищі в Києві.
  Відкрити для себе Лесю Українку, ближче познайомитися з творчою діяльністю, особистим життям видатної української поетеси читачам нашої бібліотеки пропонує книжкова виставка «Леся Українка – поетична квітка України», яка  являє собою добірку найкращих книжок - авторських творів поетеси та книг, присвячених її життю та творчості. На сторінках книжок - образи людей з красивим і щедрим серцем та героїчною і печальною долею,
окрилених героїв, в яких пломеніє вогонь, дарований людині Прометеєм. Леся Українка досягла значних літературних результатів у поезії, драматургії та прозі. Винятково велике значення її творчості в історії української літератури полягає в тому, що вона збагатила українську поезію новими темами й мотивами: досконало володіючи катренами й октавами, сонетами і оригінальними строфічними будовами, використовуючи гекзаметр, верлібр, п'ятистоповий вірш, вона збагатила строфіку, ритміку й метрику української поезії. Поетичне слово Лесі Українки - це найгостріша зброя в
боротьбі за визволення нашого народу, а рівночасно, це немов євшан-зілля, що чарує своєю красою і особливим ароматом рідної України, що будятьу нас найкращі почуття щирої любові до свого народу і до рідної землі.




22 лютого 2019 р.

Мова – то серце народу

 

Українська наша мова,
Як багато в цьому слові:
Голосиста і пісенна,
І святкова, і буденна.
Гармонійна, дзвінкоплинна,
Насолода щохвилинна.
Невмируща, повна сили
Поколінь, які зростили.
Наша гордість і знамено,
Наше серце, наше кредо. 
Н. Кішовар


Українська мова — це безмежний океан. Вона мелодійна, як пісня солов’я, прекрасна й барвиста, наче дощова веселка. Не можна ходити по рідній землі, не чаруючись виплеканою народом у віках рідною мовою.
Саме завдяки їй ми можемо порозумітися, переказати свої почуття, переживання. За допомогою мови ми бережемо свою історію, передаємо нащадкам неоціненні скарби свого минулого і сучасного. Тому, щорічно, 21-го лютого ми відзначаємо Міжнародний день рідної мови. Це свято досить молоде. Воно було запроваджено у листопаді 1999 року згідно тридцятої сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО з метою захисту мовної й культурної багатоманітності. Історія свята, на жаль, має трагічний початок.

21 лютого 1952 року у Бангладеш (Східний Пакистан) пакистанська влада жорстоко придушила демонстрацію людей, які виражали свій протест проти урядової заборони на використання в країні своєї рідної — бенгальської, мови. Відтоді кожного року Бангладеш відзначає день полеглих за рідну мову. Саме за пропозицією цієї країни ЮНЕСКО проголосило 21
лютого Міжнародним днем рідної мови. А починаючи з 21 лютого 2000 року, цей день відзначаємо і ми, українці.
Мова – це історія народу, його світогляд, інтелектуальний та духовний результат кількатисячолітньої еволюції кожного етносу. Без своєї мови, своєї самобутньої культури немає народу. Українська мова, як і сама Україна — наче
коштовний діамант — багатогранна, неповторна... Скільки у нас діалектів, скільки говірок та балáчок, скільки файних і маловідомих слів; скільки значень та синонімів може бути у одного лиш слова; скільки лагідності в нашій українській мові
. Мова – духовний скарб нації. Це не просто засіб людського спілкування, це те, що живе
в наших серцях.
Нам треба плекати кожне слово рідної мови, передане нам у спадок від пращурів, вивчати, розвивати, берегти свою мову, бо без неї народ  перестає бути самостійним, незалежним і багатим. Втрата мови – то втрата самобутності. „Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову...“ – так говорить совість нашого народу – Ліна Костенко. До Міжнародного Дня рідної мови в нашій бібліотеці була презентована виставка – мовна мозаїка «Одягни свою мову в красиві слова, щоб вона, наче квітка розцвіла», на якій були представлені книги з історії та розвитку  української мови, довідники та художні книги, в яких змальовану красу нашої
солов’їної.
За весь час свого існування українська мова теж зазнавала злети і падіння. Тож шануйте і любіть рідну мову, шануймо і розвиваймо, дбаймо про її чистоту і красу.. Збережімо її в усій чудовій красі для себе й наступних поколінь!
Збережемо українську мову — збережемо Україну!