26 листопада 2016 р.

Запали свічку пам'яті



 Сьогодні Україна вшановує пам'ять жертв Голодомору 1932-1933 років. Голодомор… Його жертви… Знищення українських синів і дочок – ця тема найболючіша з усіх, яких торкаєшся вдивляючись у ті страшні роки. Конфіскацію продовольства комуністичний режим застосував як зброю масового знищення населення. За оцінками дослідників, втрати від голоду становили від 7 до 10 млн. осіб, понад третина них - діти.
Щохвилини з вересня 1932 року по липень 1933-го помирали щонайменше 17 осіб, щогодини - більше 1000, щодня - понад 24 тисячі. За десять місяців Україна втратила майже чверть свого населення. Традиційно в останню суботу листопада українці йдуть до пам'ятних місць і виставляють у вікнах свічки чи лампадки. Лунають поминальні дзвони, мерехтять вогники запалених свічок — данина пам’яті та співчуття; підноситься молитва — прояв любові до тих, які відійшли до Вічних Осель через страшні муки.  Вшановується народ, який було розіп’ято — спочатку духовно, а потім — і тілесно. Працівники нашої бібліотеки також приєднались до Всеукраїнської   акції «Засвіти свічку». Зі свічами у руках, хвилиною мовчання ми вшанували пам`ять жертв голодомору та помолились  за українських людей, заморених голодом, під час панахиди.  Многостраждальна історія нашого народу. Ми не повинні забувати її чорних сторінок. Згадаймо усіх жертв голодоморів, запалімо свічу пам'яті у власній оселі та у своїй душі!

21 листопада 2016 р.

Україна - територія Гідності та Свободи


21 листопада Україна відзначає День Гідності та Свободи, що об’єднав дві знакові події у новітній історії країни – Помаранчеву революцію 2004 року та Революцію Гідності 2013 року. Трагічні події в Україні тривожать і не залишають байдужими жодного громадянина країни. Кожному з нас необхідно усвідомити, за що боролися учасники Євромайдану і заради чого пожертвувала своїм життям Небесна сотня та воїни, які загинули і гинуть боротьбі за свободу, цілісність та єдність держави. Щоб донести до читачів інформацію про доленосні події в Україні початку XXI століття, а також віддати належну шану патріотизму й мужності громадян, які стали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини, національних інтересів нашої держави та її європейського вибору в нашій бібліотеці оформлено ілюстровану викладку літератури «Україна – територія Гідності та Свободи».
Згадаємо сьогодні всіх тих, хто загинув на майдані у буремні дні Єврореволюції. Герої небесної сотні повстали проти насилля, несправедливості та брутального ставлення до своєї країни. Кожен з них здійснив особистий подвиг — віддав найцінніше — своє життя заради нової України. 

9 листопада 2016 р.

День української писемності та мови


  9 листопада, у день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-літописця, наша держава відзначає День української писемності та мови, свято, яке гуртує усіх нас - на шляху відродження духовності, зміцнення державності, формування громадянського світогляду. Нетлінним  скарбом називають національну мову, скарбом, що передається від покоління до покоління, об’єднуючи минуле й прийдешнє. «Незбагненна душа нашої мови, як золотоносна ріка,  виблискує на хвилях народної пісні, переливається в душу нації, творить чуттєву нерозривність українського серця й української землі», стверджує Дмитро Павличко. Мова — це неоціненний божественний дар, який дано людині. Вона супроводжує нас від самого народження й аж до смерті. Світ пізнаємо через мову, бо в ній нако­пичено життєвий досвід попередніх поколінь.Через мову ми впливаємо на емоції людей, передаємо свої почуття, висловлюємо свої думки. Читачі нашої бібліотеки люблять і шанують українську мову. Щоб показати  красу і багатство рідної мови, вони написали етюди про осінь.  
                        Листопадощ.                        
 Листопад. Його візитівкою є пожовкле листя, що зіщулившись, висить на гіллячках. І тільки ледь відчутні обійми вітру торкнуться його – летить воно в пристрасному танго додолу і ллється золотим дощем. Вистеляє стежку і лише після чиїхось кроків шурхотить і оживає спогадами. Усе засинає під колискову вітру і листя. Картатий килим по-справжньому живе тоді, коли у дзвінкій тиші лунає любий серцю етюд.
   Осінь. Пора листопадощу…  
                      Елегантно по-осінньому
  Відлетіли за обрій разом з птахами дні, сповнені сонячного щастя. На зміну їм прийшла витончена, елегантно-вишукана пора, яка надихає митців на створення шедеврів.
  Блюз багряного листка та симфонія стоголосого вітру супроводжують дефіле осені. Різблене кленове листя висить тихенько а повіє вітер і задзвенить воно ніжною мелодією, яка обірветься разом з листочком, що буде кружлятись у вальсі, а потім плавно опуститься на землю.  Але й там, на землі, листя ще буде продовжувати шелестіти під кроками осені. Жовто-червоний килим шарудить під ногами, шарудить над головою. Цей шурхіт відлунюється в душі і створює чудовий етюд спокою, аж поки не затихне останній акорд. Відзвучала увертюра осені.
  На гладенькій поверхні ставка утворилися химерні візерунки з березового листя. Дмухнув вітер на воду і як в калейдоскопі, змінились вони на інший, не менш чудернацький малюнок. Синім серпанком опускається вечір, який під нічним небом розцвітає сріблястим інеєм. Дзвінкоголосим стакато розсипаються зорі на небі. Сивим маревом вкутала осінь все довкола. Так ніжно готує вона природу до відпочинку. В теплих обіймах засинає земля, накрившись опалими нотами осінньої сонати. Аплодують останніми листочками дерева. Ось і фінал. Замовк пташиний оркестр, опустіла лісова зала, змінились декорації. На подіум виходить інша дійова особа – зима.


3 листопада 2016 р.

Україна в моєму серці

  «Україна в моєму серці»  -  так називався літературний конкурс, який проводила Волинська обласна бібліотека для дітей серед учнів 1-11 класів. Нещодавно було підведено підсумки цього конкурсу, на які приїхали переможці з усієї області. Перед присутніми з вітальними словами виступили начальник управління  культури Волинської ОДА Валерій Дмитрук,
директор обласної бібліотеки для дітей, поетеса Ната Гранич, голова журі, волинська письменниця Клава Корецька та інші.  Переможцям було вручено грамоти та подарунки. Однією з переможців стала читачка нашої бібліотеки Аня Літвінчук за есе «В очікуванні світанку». Вітаємо її та пропонуємо до вашої уваги твір, який надсилався на конкурс.

                       В очікуванні світанку (есе).
 ...Сьогодні хмарно. Добре, що дощу немає. Сам дивуюся, як швидко пристосувався організм до життя в польових умовах. …На протилежному кінці країни - моя сім'я, яку я так люблю ...Знову стріляють... Дякувати Богу, снаряд не потрапив до нашого окопу... Молюся... Він чує мої слова, бо я дивом ще живий. Трьох мо'їх побратимів уже відправили додому. Вантажем – 200.Серце кров'ю обливається, як згадаю слова Максима «Хлопці, у мене донька народилася, так хочеться додому хоч на день поїхати»... Скільки радості було в його словах!!! Не передати... Дивиться досі з небес ...Падолист... Уже скоро зима. Як же я колись її чекав! Різдвяні свята, помаранчі та посмішки дітей, які вірять у чудо. Тепер і я сподіваюся на диво уявляю, що душа тирана прозріє, а зачерствіле серце скине льодяний панцир темряви. Так, саме ця пітьма заважає нашій країні посміхнутися і дихнути на повні груди. Ніколи б не подумав, що брат воюватиме проти брата. Спочатку мій розум відмовлявся це розуміти, та довелося...Треба утеплити землянку. Добре, що волонтери теплий одяг привезли. Бо мені вже давався взнаки поліартрит, а з покрученими пальцями на війні далеко не зайдеш... Обстріл ніби припинився. Чого тільки не згадаєш, сидячи тут, в окопі? Раніше не раз чув, що майбутнє України за Європою. Але чи достатньо цих слів? Звісно, з географічної точки зору ми, безперечно, - центр Європи. Ми європейці в усіх проявах, адже своє місце під сонцем відстоюємо кров'ю. Жити поряд - а насправді бути так далеко... Починати треба з себе. Чого може хотіти безамбітна, аполітична, байдужа людина? Правильніше сказати, чого вона може досягти? Байдикувати можна і в Зімбабве... або серед бушменів. Вічне літо без обов'язків... і без духовності... Кожен вибирає для себе... Щогодини. Щодня. З року в рік. І мені не боляче фізично, просто відчуваю, як щемить душа ...Один, два, три... Рахуй скільки хочеш, а заспокоєння не приходить, війна не припиняється. Вона так близько гарчить. Розкриває закривавлену пащу та пожирає усіх: і тих, хто нападає, і тих, хто обороняє. Всі ми різні, але всі ми рівні. І матері плачуть однаково ...Мамо, рідна, мила...Я можу тільки уявляти, як тобі зараз, як злякано дивишся ТСН і прислухаєшся, чи нема звісток про мою бригаду. Як щоночі слухаєш цокання годинника, рахуючи хвилини до світанку. А ранок буде, мамо, буде. Заради нього я тут. Отакий собі світлий сонячний ранок... де всі прокинуться щасливі...
 Тихіше, вітре!.. Не рви картину моїх надій, не затуляй високе небо чорними хмарами. Ти прозорий, а ми всі видимі. Тільки кожен по-своєму. Віддам своє життя за тебе, моя Україно, за вас, українці. Бо ми брати, рідна кров. І хай як лютують вороги, з твого дерева життя не опадуть усі листки: воно розпуститься навесні і заквітує. Доки ми разом, доти ми боремося, доти ми українці! Опустити руки - це втратити мету, державу і... себе. Мир, оновлення, воля, розквіт - це те, за що проливають кров українські сини. Чи марно?..