Гірчить Чорнобиль крізь роки, гірчить…

 

26 квітня - день пам'яті Чорнобильської трагедії. Чорнобиль... Слово це стало символом горя і страждань. Проходять роки після аварії на ЧАЕС, а біль не вщухає, тривога не покидає людей, пов'язаних зі скорботним часом ядерного апокаліпсису.

35 років минуло з часу, коли над квітучим Поліссям нічне небо вкрив радіаційний вибух. Ще довго ми будемо відчувати на собі наслідки трагедії, ще довго чутимемо її дзвони. Аварія на Чорнобильській АЕС є скорботним нагадуванням людству про важку перемогу над вогнем та радіацією, які прорвалися з реактора атомної станції, а також днем, коли ми висловлюємо

велику вдячність та засвідчуємо шану за героїзм і самовідданість ліквідаторам. З нагоди цієї пам'ятної дати  в публічній бібліотеці оформлено книжкову виставку – пам'ять  «Гірчить Чорнобиль крізь роки, гірчить…». Схиляємо голови перед мужністю, відвагою та самовідданістю наших земляків, усіх українців, хто ризикуючи життям і здоров’ям, працював на ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. Світлій пам’яті свого дідуся, ліквідатора аварії на Чорнобильській АЕС Головія Володимира Мефодійовича присвятила свій  вірш читачка нашої бібліотеки,  учениця 9-Б класу Вікторія Головій. Головій Володимир Мефодійович народився 14 лютого 1957 року в смт Заболоття. Тут проживав із сім'єю.був ліквідатором наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, за що мав відзнаки. Працював слюсарем на залізниці. Помер 24 квітня 2018 року.

Незнаному герою

Це сталось раптово.

Теплої ночі весною

Київ, охоплений страхом,

Метушився, кричав,

Готувався до бою:

Ворогом став

"Дружній" той атом.

Навколо спустилась

Диму завіса

І враз підкосилися ноги.

-Чорнобиль палає,

А ми не встигаєм-

Мусимо брать допомогу.

Нам треба людей,

Щоб гасити пожежу,

І то якнайбільше негайно!

-Ви зовсім здуріли!

Де ми візьмемо стільки

Молодих мужиків

На жертовник?

-Нам байдуже: ми у вогні,

За вами - набір вогнеборців.

Шукайте де хочете,

Аби лиш  знайшли.

А далі вже яснеє діло!

Скажіть їм що-небудь,

Що мусять іти

Рятувати Чорнобильську зону,

Налийте горілки

І дайте гасила,

Щоб не були,

Мов тростина у полі.

 

Удосвіта, поки

Всі ще дрімали

Забрали татуся з сім'ї.

Нічого не кажуть,

Коли їх питають,

Не зважають на сльози дітей.

І байдуже їм,

Що буде із тими

Молодими героями потім.

Хто там вже помер,

А хто через роки-

Кому скільки Бог відділив.

 

Сидить вже дідусь

Із онуками в кріслі

Скаржиться на серце та очі.

Часто шукає

Щось у шухляді,

Коли заколотить у грудях.

Стомився чекати

Доплати за те,

Що був у Чорнобильській зоні,

І сам шкандибає

В аптеку по ліки,

Що є на розі за домом.

Його не побачиш

У вечірніх новинах.

Родина лиш знає всю правду.

Що був він у пеклі

І бачив його,

Боровся за нас з "ворогами".

 

Незнаний герою!

Тобі я пишу

Ці слова наївно-дитячі

І щиро вклоняюсь

Твоєму чолу,

Що сильно порізано часом.

Хоч і серце вже

Ослабло від втоми,

А ноги хиткі у колінах,

Твій подвиг ми

Не забудем ніколи

І будемо розказувать дітям.

Хоч плечі поникли,

Мов віття у дуба

Ще погляд горить добротою.

Спасибі тобі,

Незнаний герою,

Бо там ти за нас

Постояв горою.