Україна в моєму серці

  «Україна в моєму серці»  -  так називався літературний конкурс, який проводила Волинська обласна бібліотека для дітей серед учнів 1-11 класів. Нещодавно було підведено підсумки цього конкурсу, на які приїхали переможці з усієї області. Перед присутніми з вітальними словами виступили начальник управління  культури Волинської ОДА Валерій Дмитрук,

директор обласної бібліотеки для дітей, поетеса Ната Гранич, голова журі, волинська письменниця Клава Корецька та інші.  Переможцям було вручено грамоти та подарунки. Однією з переможців стала читачка нашої бібліотеки Аня Літвінчук за есе «В очікуванні світанку». Вітаємо її та пропонуємо до вашої уваги твір, який надсилався на конкурс.

                       В очікуванні світанку (есе).

 ...Сьогодні хмарно. Добре, що дощу немає. Сам дивуюся, як швидко пристосувався організм до життя в польових умовах. …На протилежному кінці країни - моя сім'я, яку я так люблю ...Знову стріляють... Дякувати Богу, снаряд не потрапив до нашого окопу... Молюся... Він чує мої слова, бо я дивом ще живий. Трьох мо'їх побратимів уже відправили додому. Вантажем – 200.Серце кров'ю обливається, як згадаю слова Максима «Хлопці, у мене донька народилася, так хочеться додому хоч на день поїхати»... Скільки радості було в його словах!!! Не передати... Дивиться досі з небес ...Падолист... Уже скоро зима. Як же я колись її чекав! Різдвяні свята, помаранчі та посмішки дітей, які вірять у чудо. Тепер і я сподіваюся на диво уявляю, що душа тирана прозріє, а зачерствіле серце скине льодяний панцир темряви. Так, саме ця пітьма заважає нашій країні посміхнутися і дихнути на повні груди. Ніколи б не подумав, що брат воюватиме проти брата. Спочатку мій розум відмовлявся це розуміти, та довелося...Треба утеплити землянку. Добре, що волонтери теплий одяг привезли. Бо мені вже давався взнаки поліартрит, а з покрученими пальцями на війні далеко не зайдеш... Обстріл ніби припинився. Чого тільки не згадаєш, сидячи тут, в окопі? Раніше не раз чув, що майбутнє України за Європою. Але чи достатньо цих слів? Звісно, з географічної точки зору ми, безперечно, - центр Європи. Ми європейці в усіх проявах, адже своє місце під сонцем відстоюємо кров'ю. Жити поряд - а насправді бути так далеко... Починати треба з себе. Чого може хотіти безамбітна, аполітична, байдужа людина? Правильніше сказати, чого вона може досягти? Байдикувати можна і в Зімбабве... або серед бушменів. Вічне літо без обов'язків... і без духовності... Кожен вибирає для себе... Щогодини. Щодня. З року в рік. І мені не боляче фізично, просто відчуваю, як щемить душа ...Один, два, три... Рахуй скільки хочеш, а заспокоєння не приходить, війна не припиняється. Вона так близько гарчить. Розкриває закривавлену пащу та пожирає усіх: і тих, хто нападає, і тих, хто обороняє. Всі ми різні, але всі ми рівні. І матері плачуть однаково ...Мамо, рідна, мила...Я можу тільки уявляти, як тобі зараз, як злякано дивишся ТСН і прислухаєшся, чи нема звісток про мою бригаду. Як щоночі слухаєш цокання годинника, рахуючи хвилини до світанку. А ранок буде, мамо, буде. Заради нього я тут. Отакий собі світлий сонячний ранок... де всі прокинуться щасливі...

 Тихіше, вітре!.. Не рви картину моїх надій, не затуляй високе небо чорними хмарами. Ти прозорий, а ми всі видимі. Тільки кожен по-своєму. Віддам своє життя за тебе, моя Україно, за вас, українці. Бо ми брати, рідна кров. І хай як лютують вороги, з твого дерева життя не опадуть усі листки: воно розпуститься навесні і заквітує. Доки ми разом, доти ми боремося, доти ми українці! Опустити руки - це втратити мету, державу і... себе. Мир, оновлення, воля, розквіт - це те, за що проливають кров українські сини. Чи марно?..