9 листопада, у день вшанування пам'яті Преподобного
Нестора-літописця, наша держава відзначає День української писемності та мови,
свято, яке гуртує усіх нас - на шляху відродження духовності, зміцнення
державності, формування громадянського світогляду. Нетлінним скарбом називають національну мову, скарбом,
що передається від покоління до покоління, об’єднуючи минуле й прийдешнє. «Незбагненна
душа нашої мови, як золотоносна ріка,
виблискує на хвилях народної пісні, переливається в душу нації, творить
чуттєву нерозривність українського серця й української землі», стверджує Дмитро
Павличко. Мова
— це неоціненний божественний дар, який дано людині. Вона супроводжує нас від
самого народження й аж до смерті. Світ пізнаємо через мову, бо в ній накопичено
життєвий досвід попередніх поколінь.Через мову ми впливаємо на емоції людей, передаємо свої почуття, висловлюємо свої думки. Читачі нашої
бібліотеки люблять і шанують українську мову. Щоб показати красу і багатство рідної мови, вони написали етюди про осінь.
Листопадощ.
Листопад.
Його візитівкою є пожовкле листя, що зіщулившись, висить на гіллячках. І тільки
ледь відчутні обійми вітру торкнуться його – летить воно в пристрасному танго
додолу і ллється золотим дощем. Вистеляє стежку і лише після чиїхось кроків
шурхотить і оживає спогадами. Усе засинає під колискову вітру і листя. Картатий
килим по-справжньому живе тоді, коли у дзвінкій тиші лунає любий серцю етюд.
Осінь. Пора
листопадощу…
Елегантно по-осінньому
Відлетіли за
обрій разом з птахами дні, сповнені сонячного щастя. На зміну їм прийшла
витончена, елегантно-вишукана пора, яка надихає митців на створення шедеврів.
Блюз багряного
листка та симфонія стоголосого вітру супроводжують дефіле осені. Різблене
кленове листя висить тихенько а повіє вітер і задзвенить воно ніжною мелодією, яка
обірветься разом з листочком, що буде кружлятись у вальсі, а потім плавно
опуститься на землю. Але й там, на
землі, листя ще буде продовжувати шелестіти під кроками осені. Жовто-червоний
килим шарудить під ногами, шарудить над головою. Цей шурхіт відлунюється в душі
і створює чудовий етюд спокою, аж поки не затихне останній акорд. Відзвучала
увертюра осені.
На гладенькій
поверхні ставка утворилися химерні візерунки з березового листя. Дмухнув вітер
на воду і як в калейдоскопі, змінились вони на інший, не менш чудернацький
малюнок. Синім серпанком опускається вечір, який під нічним небом розцвітає
сріблястим інеєм. Дзвінкоголосим стакато розсипаються зорі на небі. Сивим
маревом вкутала осінь все довкола. Так ніжно готує вона природу до відпочинку.
В теплих обіймах засинає земля, накрившись опалими нотами осінньої сонати.
Аплодують останніми листочками дерева. Ось і фінал. Замовк пташиний оркестр, опустіла
лісова зала, змінились декорації. На подіум виходить інша дійова особа – зима.
Немає коментарів:
Дописати коментар