Восени ми
поринаємо у геть інший світ: де чай здається ароматнішим та смачнішим, ковдра –
теплішою, а книги – цікавішими. Ідучи вулицею, ми вдивляємося у кожне деревце,
щоб побачити бодай один листочок, якого ще не торкнувся пензель золотої
красуні, і тішимося, коли все ж знаходимо. Осінню ми не прагнемо сховатися від
дощу, а навпаки – з нетерпінням чекаємо його і щиро дивуємося, коли надворі
сухо, адже саме в цю пору року дощ якийсь особливий. Українські вірші про осінь
зачаровують своєю красою, адже саме цю золоту пору року чи не найчастіше
оспівують письменники. Про цю чарівну пору року можна розповідати багато, але
краще це зробити мовою поезії, яка спроможна подарувати відчуття гармонії та прищепити
увагу до краси навколо. До вашої уваги вірші про осінь, які змусять вас
побачити красу осінньої природи та подарують відчуття гармонії зі світом.
Жабка
Журилась під осінь
Малесенька жабка:
Уже потемніла
У соняха шапка
І жовтими стали
Листочки у клена,
А я іще й досі
Зелена-зелена!..
***
Що несе на спинці
Спритний їжачок?
Він несе на
спинці
Золотий листок.
Що несе на
спинці
В дощик і
сльоту?
Він несе на
спинці
Осінь золоту.
(Г. Усач)
Білочка восени
На гіллячках, на
тоненьких,
Поки день ще не
погас,
Сироїжки та
опеньки
Білка сушить про
запас.
Так нашпилює
охайно,
Так їх тулить на
сосні
І міркує: а
нехай-но
Ще побудуть тут
мені!
Поки дні іще
хороші,
Поки є іще
тепло,
А як випадуть
пороші,
Заберу їх у
дупло.
Буде холодно на
дворі,
Сніг посиплеться
з дубів,
Буде в мене у
коморі
Ціла в'язочка
грибів!
Але білочці не
спиться.
Дятел стукає:
тук-тук!
Щоб не вкрала їх
лисиця
Або хитрий
бурундук.
(Ліна Костенко)
***
Два веселі їжаки
Накололи на
голки
Всі листки
І сказали:
– Ми – кущі,
Золоті у нас
плащі
На дощі.
Два веселі їжаки
Накололи на
голки
Всі грибки
І сказали:
– Ми – пеньки,
Наросли у нас
грибки,
Як горбки.
Два веселі їжаки
Позгортались у
клубки
Під голки
І сказали:
– Ми – грудки...
Ну, а може,–
будяки...
Ну, а може,–
їжаки
Все-таки?..
(Тамара Коломієць)
Осінь
Осінь, осінь.
Все розфарбувала,
Одягла довкілля
в теплі кольори.
Я сьогодні,
наче, в казці побувала
І мені
всміхалось сонечко згори.
Все промінням
сонячним залито,
Срібні павутинки
натяглись в гіллі.
Це прощальні
струни бабиного літа
І на них заграли
вітри-скрипалі.
Осінь, осінь.
Листя аж палає
І така у небі
чарівна блакить!
У верхів’ї сосен музика лунає,
А додолу з клена
золото летить.
Осінь, осінь —
ше́лести і шу́ми.
Вітерець
грайливо в листі шурхотить.
Навіває осінь
невеселі думи,
То засяє сонцем
радісно умить.
(Н. Красоткіна)
Вже брами літа замикає осінь...
Задощило. Захлюпало. Серпень випустив серп.
Цвіркуни й
перепілочки припинили концерт.
Чорногуз поклонився лугам і садам.
Відлітаючи в
Африку, пакував чемодан.
Де ти, літо, поділось, куди подалось?
Осінь, ось вона,
осінь! Осінь, ось вона, ось!
Осінь брами твої замикала вночі,
погубила у небі
журавлині ключі.
Костенко Ліна
Березовий листочок
Іще не сніг і
навіть ще не іній,
ще чути в полі
голос череди.
Здригнувся заєць
– ліс такий осінній,
куди не ступиш,
все щось шарудить!
Чи, може, це
спинається грибочок?
Чи, може, це
скрадається хижак?
То пролетить
березовий листочок,
То пробіжить
невидимий їжак…
(Ліна Костенко)
Ще пахне сіно.
Ще рояться оси.
Ще у дуплянках
солодко медам.
А вже вночі
навшпиньки ходить осінь
і полум’я жоржин
задмухує садам.
Вже брами літа
замикає осінь…
Ліна Костенко
Задощило. Захлюпало. Серпень випустив серп.
Цвіркуни й
перепілочки припинили концерт.
Чорногуз
поклонився лугам і садам.
Відлітаючи в
Африку, пакував чемодан.
Де ж ти, літо,
поділось, куди подалось?
Осінь, ось вона,
осінь!
Осінь, ось вона,
ось.
Осінь брами твої
замикала вночі,
погубила у небі
журавлині ключі.
Ліна Костенко
Здивовані квіти.
Сю ніч зорі
чомусь колючі,
як налякані
їжачки.
Сю ніч сойка
кричала в кручі,
сю ніч ворон
сказав: «Апчхи!»
Сю ніч квітка
питала квітку:
– Що ж це
робиться, поясни?
Тільки вчора
було ще влітку,
а сьогодні вже
восени!
Ліна Костенко
Осінні хмари сірі, як слони.
Великі хмари холодом нагусли.
Червоне листя
падає в гаю.
Летять у вирій
дуже дикі гуси,
а я слонам
привіт передаю.
Ліна Костенко
Березовий
листочок.
Іще не сніг і
навіть ще не іній,
ще чути в полі
голос череди.
Здригнувся заєць
– ліс такий осінній,
куди не ступиш, все щось шарудить!
Чи, може, це
спинається грибочок?
Чи, може, це
скрадається хижак?
То пролетить
березовий листочок,
то пробіжить
невидимий їжак…
Ліна Костенко
Немає коментарів:
Дописати коментар