Мій тато - Герой!

Я вже велика. Мені десять років і я вже знаю, що таке АТО. І я знаю, що якщо до цього дивного і незнайомого слова додати  букву «т», то вийде таке знайоме і рідне слово «Тато».   Поняття « АТО»  прийшло до нас у хату чотири роки тому разом з дядечками з військомату. Тоді  мій тато Ігор  один із перших був мобілізований до війська.

Він не шукав лазівок і не ховався  від призову. Тато пішов  воювати на Схід, щоб ми могли мирно жити і спати в теплі.   Ми з нетерпінням чекали  його повернення додому. Закреслювали дні у календарі, бо здається, що тоді час минає швидше. Увечері дивились новини та ловили кожне слово про події на Сході, де  був і мій любий тато. А ще довгими осінніми вечорами

пригадували веселі й сумні миті нашого життя, пов’язані з татусем.  І досі пам’ятаю, як тривожилися мама, бабуся й усі рідні, коли його забрали на війну. Я тоді була ще маленька й не розуміла, чому так часто плаче мама, чому не випускає свій телефон з рук. А бабуся все повторювала: «Твій тато – герой». І я це знаю, бо тільки герої можуть боронити отой клаптик землі, який звався висотою №404. Ця висота знаходилась під Красним Доном

Луганської області. «Більш, ніж за тиждень оборони терикону закінчилось практично все – набої, їжа, вода, яку зливали з радіаторів  військової техніки, поки її не розтрощили, харчувались кукурудзою, яку приносили місцеві» - так розповідав нам тато після повернення. Бійці були десять днів під обстрілами, не могли підняти голови з окопів, не мали вже чим оборонятися, бо «Гради» спалили техніку, та так і  не дочекалися ніякої підмоги. З трьох боків —  оточені, а з четвертого — Росія.  Тільки й підтримувала їх віра в порятунок та жага до життя. Саме вони та ще наші щирі молитви і наша безмежна любов врятували тата від смерті, який тоді отримав два поранення в ногу, сильну

контузію та був заживо похоронений.   Зате я назавжди запам’ятала той день, коли татусь повернувся додому – змучений, але такий мужній і красивий, такий рідний! Мама й бабуся тоді знову плакали – уже від радості. А я міцно-міцно обняла  його й була найщасливішою в світі. Потім тато пішов до нашої недобудованої хати й на горішньому вікні почепив синьо – жовтого прапора. Тепер йому доводиться часто лікуватись, бо війна відібрала  здоров’я. Але не  зламала!

Ти – мій Герой, татку! Ти – справжній патріот! Мій тато Ігор завжди приходить іншим на допомогу та подає приклад великої стійкості і мужності. І тільки ми знаємо як тобі важко, коли ти не можеш заснути від болю, а потім прокидаєшся від того, що сниться війна. Та ти не здаєшся. Ти міцно пригортаєш мене до своїх грудей і повторюєш: «Прорвемось. Все буде добре, доню. Бо я не здамся без бою!» І тоді мені так добре і затишно, бо я знаю, що тато сильний і завжди буде захищати мене.

   Недавно тато подарував мені синьо-

жовтого повітряного змія. І ми з ним удвох запускали його у блакитне небо. Високо-високо. Як нам було весело! Але знаєш, татку, я не хочу жодних подарунків. Просто будь поруч з нами. Кажуть, що я татова копія. Пишаюся цим! Хочу бути такою, як він – відважною, веселою, доброю і справедливою.  Мрію, щоб ти швидше добудував нашу хату, щоб виріс той сад, який  посадив, щоб у нашій домівці назавжди оселилося щастя, а в Україні запанував мир. Я хочу, щоб усі на світі знали, який мужній, незламний, відданий в мене тато. МІЙ ТАТО – ГЕРОЙ!

                          

Головій Яна  уч. 4-А класу

переможець обласного творчого конкурсу "Герої серед нас"

І місце серед учнів 1-4 кл.