89 років тому, 30
січня 1930 року народився найулюбленіший і найвідоміший український письменник,
класик сучасної української дитячої літератури Всеволод Нейстайко. Народився він у Бердичеві, однак
з трьох років жив у Києві. Між тим, життєвий та творчий шлях письменника
починався у нелегкі часи. Батько Всеволода Зіновій Нестайко загинув у
концентраційному таборі. Під час нацистської окупації хлопчик разом з мамою
ледь зводив кінці з кінцями. Однак мама не втратила сили духу - замість того,
щоб жалітися на долю, організувала підпільну школу. Пізніше в інтерв'ю
Всеволод неодноразово згадував, що уява та казкові сюжети неодноразово
допомагали йому зберігати оптимізм в дитинстві та юності.
А звичку
підбадьорювати себе і інших чарівними образами та тонким гумором письменник
проніс через усе життя. Саме тому
альтернативним дитинством для Нестайка стали його книги – від першого
оповідання в 24 роки і до останнього твору. Для його творів характерна людяність, доброта і світлий погляд на
життя, а також надзвичайне почуття гумору, яке з дитинства
впливає на ваше
власне і потім не полишає вас усе життя. Найпопулярніший твір – трилогія
«Тореадори з Васюківки» («Пригоди Робінзона Кукурузо» 1964, «Незнайомець з 13-ї
квартири» 1966, «Таємниця трьох невідомих» 1970), а також інші твори. В цьому році книгам
Нестайка «В Країні Сонячних Зайчиків» та «Пригоди
Робінзона Кукурузо» виповнюється 60 років. Наповнені
добром та гумором твори
Нестайка полюбилися кільком поколінням українців. На
рахунку метра - п'ять літературних премій національного масштабу. А його
трилогія "Тореодори з Васюківки" внесена до Особливого почесного
списку ім. Андерсона.
Це – одна з найвеселіших книг у всій
шкільній програмі. За словами Івана
Малковича, був час, коли тираж «Тореодорів»
перевищував тираж кращого тому про Гаррі Поттера.
Вона потрапила до списку найкращих дитячих книг Європи. Ця повість перекладена двадцятьма мовами
світу. Її внесено до переліку Особливо Почесного списку Андерсена як один з
найвидатніших творів світової літератури для дітей. Але найголовніше, що
«Тореадори з Васюківки» – це окремий світ, який промовляє до читача мовою
дитинства…Книга Всеволода Нестайка недарма заслужила визнання у світі.
Важко знайти у дитячій літературі твір, що зрівняється з «тореадорами» за
рівнем гумору та простої дитячої мудрості. Нагадаємо
найцікавіші з думок малих вигадників та бешкетників…
У нас була прекрасна, благородна iдея — провести пiд
свинарником метро. Це мало бути сюрпризом. Перша лiнiя метро у — Васюкiвцi!
Станцiя «Клуня» — станцiя «Крива груша». Три копiйки в один кiнець. Родичi —
безплатно. З учительки арифметики — п’ять копiйок.
По-дитячому смішні та мудрі думки «тореадорів з
Васюківки»
Небо — це така штука, що дивитися в нього можна
годинами.
Той, хто дбає тільки про власну шкуру і свою кишеню,
не вартий доброго слова.
На другий день наша дружба з Явою була ще бiльш
скрiплена. Так би мовити, кров’ю. Бо дiд Салимон подiлився своїми враженнями
про фараонську пiрамiду з нашими батьками. I батьки нашi зробили нам чотириста
двадцять восьме серйозне попередження по тому мiсцю, про яке при дiвчатах не
говорять.
Стьопу ми не любили. Вiн щодня чистив зуби, робив
зарядку i взагалi був свиня. Коротше, вiн був те, що називається зразковий
учень: учився на самi п’ятiрки, поводився в школi бездоганно, не бешкетував, не
бив вiкон, не вмочав косу дiвчинки, що сидить попереду, в чорнило, не
пiдпалював на уроцi «жабку» з кiнострiчки… I цим дуже всiх нас пiдводив.
I що ото за синоптики, що не вмiють звичайнісiнького
дощу вгадати! В нас у селi кожна баба вам за три днi наперед дощ завбачить.
Прикмет же є певних скiльки хочеш. I по тому, як вiтер вихриться — чи на порiг,
чи з порога. I як кури поводяться. I як сонце сiдає… I коли дерева балакають…
Завели б собi на метеостанцiї курей — i клопоту б не мали!
I хто вигадав отi екзамени! Та ще навеснi, коли
повiтря пахне футболом i цурками-палками, коли пташки галасують, як баби на
базарi, i коли так сонячно й тепло, що ми з Явою вже тричi купалися.
Господь, як бабусі кажуть, не курив і окулярів не
носив. Та й не усміхався ніколи. У всякому разі, не бачив я жодної ікони, де
був би намальований Бог з цигаркою, в окулярах або навіть просто з усмішкою.
Завжди серйозний і нахмурений. Не бачив я ніколи усміхненого Бога. І як в нього
тільки вірять, в такого невеселого.
От я зараз пiду, прямо скажу йому, що вiн талант, i…
дам у вухо. Щоб не задавався. Для талантiв головне – це не задаватися, їм
обов’язково треба час вiд часу давати у вухо.
Ми хочемо від усього серця побажати, щоб свою дружбу
ви пронесли через усе життя. Святе це діло — дружба. Найсвятіше і найчистіше
почуття в світі. І найчистіше воно в дитинстві. Бережіть його і шануйте! Бо
найвірніші, найбільші, найкращі друзі в світі — це друзі дитинства. І той, хто
на все життя збереже друга дитинства, той щасливий! А хто не збереже, тому
гірко буде. Бо дитинство не повторюється… і проживе той своє життя без дружби.
І буде воно дуже безрадісним, хоч, може, й довгим. І не відчує він себе
по—справожньому людиною. Бо найбільше ти Людина, коли щось робиш для друга.
Пам’ятайте про це, хлопці!
Немає коментарів:
Дописати коментар