Падав сніг на поріг… Наймиліші віршики Платона Воронька

У перший день зими українці віддають шану поету, публіцисту, драматургу Платону Вороньку. Народився на Сумщині в бідній селянській сім'ї. З одинадцяти років виховувався в Охтирському дитячому містечку, де вчився в школі, обробляв землю. В роки Другої світової війни був командиром групи мінерів у партизанському з'єднанні Ковпака, потім командував партизанським загоном.

Перша книжка поезій Платона Воронька «Карпатський рейд» вийшла 1944 року, а згодом побачила світ перша книжка віршів для дітей «Три щастя». Відтоді, як з рогу достатку, з'явилось понад півсотні його збірок для малих читачів: «Читаночка», «Ярик-школярик», «Казка про Чугайстра», «Облітав журавель» та інші. «Поезія і дитинство – це для Платона Воронька спільне, невід’ємне одне від одного. Всі його

вірші пронизані усмішкою, зігріти лагідною добротою… Тож коли доля нагородила його щасливою можливістю дарувати дітям радість – він усі щедроти своєї душі віддав найменшим!» – так сказав про поета Анатолій Костецький.

На його віршах виростають цілі покоління української малечі. Ці вірші настільки улюблені, що іноді здається, мовби вони існували вічно — «Падав сніг на поріг», «Хвалився кіт, що він убрід

Дніпро перебреде...», «Засмутилось кошеня: треба в школу йти щодня...» та багато-багато інших. В них живе справжня поезія, живе краса життя і слова. Їм властива простота (ні, не спрощеність!) і виразна мелодійність. Тому-то діти їх залюбки читають,легко запам'ятовують й охоче декламують. Платон Воронько народився у перший день зими. Може саме тому його зимові віршики такі веселі? Пропонуємо згадати наймиліші з віршиків, написаних Платоном Вороньком.

Кожушок

Йшов сніжок на торжок
Продавати кожушок.
Кіт купив того кожуха,
Загорнувсь по самі вуха.
Як забіг у нім до хати.
Хутро стало розтавати.
Сів Воркотик за мішком
Та й умився кожушком.

 Гра у сніжки

На галяві край доріжки
Полетіли влучні сніжки,
І почався білий бій,
Закрутився у сувій.
Закрутився, покотився,
Під горою зупинився.
Зверху сніг
І знизу сніг,
І ніхто узнать не міг,
Де чиї стирчали ніжки.

Ой, весела гра у сніжки.

Дідів портрет

Ми ліпили сніжну бабку,
Поки вечір наступив.
А вночі високу шапку
Й вуса іній наліпив.
Підійшов Омелько-дід,
Усміхнувся:
— Все, як слід:
Шапка, вуса, борода,
Ще й чуприна вигляда.
Гей, хто в хаті, гляньте йдіте,
Мій портрет зліпили діти!
Вмить зібравсь
Омельків рід:
— Справді, з баби вийшов дід!

Кіт не знав

Падав сніг на поріг,
Кіт зліпив собі пиріг.
Поки смажив, поки пік,
А пиріг водою стік.
Кіт не знав, що на пиріг
Треба тісто, а не сніг.

ОБЛІТАВ ЖУРАВЕЛЬ

Облітав журавель
Сто морів, сто земель,
Облітав, обходив,
Крила, ноги натрудив.
Ми спитали журавля:
— Де найкращая земля? —
Журавель відповідає:
— Краще рідної немає!

ДОНЯ ХОЧЕ СПАТИ
У моєї донi
Оченята соннi,
Рученьки, мов з вати, —
Доня хоче спати.
Нiч прийшла тихенька.
Спи, моя гарненька.

ПРО БИЧКА І ЇЖАЧКА

По дорозі біг бичок,
Бачить — лізе їжачок.
Як лизне його бичок,
Поколовся — та в бочок.
Їжачок сміється: «То-то,
Не бери всього до рота!»

КОШЕНЯ

Засмутилось кошеня —
Треба в школу йти щодня.
І прикинулось умить,
Що у нього хвіст болить.
Довго думав баранець
І промовив, як мудрець:
— Це хвороба не проста,
Треба різати хвоста.
Кошеня кричить: «Ніколи!
Краще я піду до школи!»

НІКОЛИ НЕ ХВАЛИСЬ

Хвалився кіт, що він убрід
Дніпро перебреде.
Та як пішов — І не прийшов,
Нема кота ніде.
І ти ніколи не хвались,
Коли не можеш — не берись. ПОМАГАЙ

Через поле, через гай
Ходить хлопчик Помагай.
Бачить хлопчик: садять сад, —
Він поміг кінчити ряд.
Вмить приніс відро води
І полив аж два ряди.
Рій із пасіки пішов —
Помагай роя знайшов.
Обходивши луг і ліс,
Він в село його приніс.
За селом копали став, —
Помагай візок дістав.
Цілий день возив пісок,
Аж вищав його візок,
Помагай у труді
Знають літні й молоді.
Ось і ти часу не гай,
Будь, як хлопчик Помагай!

Голодомор – чорна сповідь моєї Вітчизни

Голодомор 1932 – 1933 рр. став для українців найбільшою трагедією і найтяжчим злочином проти цілого народу. Дуже важко усвідомити, що на найродючиших землях однієї із найпотужніших у світі землеробських цивілізацій в цілком нормальний за урожайністю рік люди вмирали від голоду. Масштабний голод в Україні почався наприкінці 1932 року, діставши свого апогею наприкінці 33- го. Щохвилини в Україні помирало 17 осіб, щогодини втрачали 1000  хліборобів, а щодня – майже 25 тисяч українців.

Голодомор забрав близько  12 мільйонів українців, третина із них діти. Мільйони людей, які загинули у 1932 - 33 роках голодною смертю, не можуть безслідно розчинися у часі і просторі.  Про них пам’ятають їхні діти й онуки, всі, хто вижив у той страшний час. Крім того, 26 держав світу визнали голодомор актом геноциду проти українського народу. Народ України пам’ятає сторінки свого життя, але з часом відійдуть у

небуття свідки тих трагічних подій Великого Голодомору. А тому варто робити все, щоб їх нащадки, особливо молодь, знали про ті лихоліття, свято берегли їх у своїй пам’яті в ім’я того, щоб таке страшне минуле ніколи не повторилось.  До 85-ої річниці Голодомору і вшануванню пам’яті його жертв в бібліотеці було організовано книжкову виставку – пам'ять «Пам’ятаємо про Голодомор». Юні користувачі

змогли ознайомитись з документальними книгами та статтями, спогадами свідків тих жахливих подій, художньою літературою відомих українських письменників.

Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1932-33 років все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об'єднувати всіх живих одним

спогадом, одним сумом, однією надією

. Український народ у смутку і скорботі доземно схиляє голови, вшановуючи пам’ять мільйонів його жертв.