Благої вісті нині прагне кожне українське серце і наші славні воїни, великі «маленькі» українці цю благу вість про перемогу в цій страшній війні з каzaпським мороком її наближають.Благовіщення в християнській традиції - це день, коли віруючі згадують про новину, яку дізналася Діва Марія від Архангела Гавриїла. Він з'явився Марії в містечку Назарет, коли вона набирала воду з джерела, та повідомив, що діва народить Сина Божого. Через 9 місяців Ісус з'явився на світ.За старими нашими віруванням у цей день грім і блискавка прокидаються після зимового сну, будять землю, пробуджуючи в ній життєві енергії. Якраз на Благовіщеня Бог благословляє землю «і всяке дихання» або — як кажуть гуцули: «Бог вкладає голову в землю, щоб її розігріти, і від того будиться вся живина, що спала в землі: муравлі, жаби, гади…».В цей день наші предки колись вшановували такого собі Благовісника, будителя землі та володаря сонця. Та наша земля цьогоріч прокиналася ще 24 лютого і збудила її не Божа благодать, не Благовісник, а збудило каzапське зло. Мабуть і Благовісника воно розгнівало. І він тепер точно разом з нашим воїнством воює проти мороку.«Благовісник старший від Великодня» - кажуть в народі. І цю приповідку Іван Франко пояснював, згадуючи своє рідне село Нагуєвичі, де ним була записана ось така цікава бувальщина. Начебто одного разу співпали по даті святкування Великодня та Благовіщення. І коли таке ставалося, «то насамперед треба відправити службу «святому Благовісникові», а тільки тоді можна починати Воскресеню… якось забули се зробити, відчиняють хрестом церковні двері, чекають на схід сонця, щоб зачинати воскресну утреню, а тут сонце не сходить. Чекають, чекають, уже й перелякалися, а сонце таки не сходить. Тільки тоді пригадали собі, що забули відправити…святому Благовісникові. Відправили — і зараз розвиднилося».У церкві в цей день святили проскурки і кожен брав стільки – скільки треба. А святили, зазвичай багато. Тому що, за народними віруваннями якраз ця благовіщенська проскурка дуже помічна. Товчену на порошок благовіщенську проскурку хлібороб змішував з землею і сіяв по чотирьох кутах ниви — «щоб дощова хмара ниви не минала». А ще її заривали у землю посеред поля: щоб град посіву не побив. Годуючи бджіл, пасічник висипав в мед потерту на порошок благовіщенську проскуру — «щоб бджоли роїлися». Хворому на пропасницю давали благовіщенську проскурку, як ліки. Назагал, благовіщенська проскурка, галузка посвяченої верби, стрітенська вода вважалися чарівними, а тому їх зберігали на божнику поміж святими образами.Про благовіщенські традиції можна писати багато. Але в усьому цьому розмаїтті проглядається одна важлива думка: Благовіщення – свято відродження життя, котре не спинити, тому що земля, благословенна сонцем, родитиме, пташка гніздо витиме, добро перемагатиме. Ті, хто нині прийшов на нашу землю з лихими намірами, московські виродки, хто воює проти людяності - вбиваючи, плюндруючи, спалюючи, той воює і проти благості Божої, не тільки всі людські закони поламавши, а й Божі. Хто він? Нелюд, істота, потороча? Це все разом і ще чисте зло. І тому має бути стертий з лиця земля не тільки рукою воїна-українця, а й рукою Божою. Попросімо в цей день і в нашого Благовісника допомоги. Нехай він боронить наші оселі, нехай нещадно поливає голови ворогів наших небесним вогнем, знищує, спалює, і попіл від них вкладає в землю. Слава Україні🇺🇦!Смерть ворогам!
Немає коментарів:
Дописати коментар