Щороку, 6 грудня, в Україні
відзначається День Збройних Сил України. Це свято було запроваджене у 1993 році
постановою Верховної Ради, адже саме 6 грудня 1991 року був
прийнятий закон "Про Збройні Сили України", що вважається офіційною
датою створення армії незалежної України. Доблесть і честь солдатів і офіцерів - в цьому справжня сила будь-якої
армії та українські військовослужбовці зберегли все це і примножили.
Український воїн - надійний захисник, відданий патріот і людина, для якої
честь, свобода і незалежність - це важніше за все. Сьогодні український
воїн-захисник є найбільшою гордістю в українському суспільстві. Ми шануємо і
любимо наших Героїв!
Мій тато –
герой!
Я вже велика.
Мені десять років і я вже знаю, що таке АТО.
І я знаю, що якщо до цього дивного
і незнайомого слова додати букву «т», то
вийде таке знайоме і рідне слово «Тато». Поняття
« АТО» прийшло до нас у хату чотири роки
тому разом з дядечками з військомату. Тоді
мій тато Ігор один із перших був
мобілізований до війська. Він не шукав лазівок і не ховався від призову. Тато пішов воювати на Схід, щоб ми могли мирно жити і
спати в теплі. Ми з нетерпінням чекали його повернення додому. Закреслювали дні у
календарі, бо здається, що тоді час минає швидше. Увечері дивились новини та
ловили кожне слово про події на Сході, де
був і мій любий тато. А ще довгими осінніми вечорами пригадували веселі
й сумні миті нашого життя, пов’язані з татусем. І досі
пам’ятаю, як тривожилися мама, бабуся й
усі рідні, коли його забрали на війну. Я тоді була ще маленька й не розуміла,
чому так часто плаче мама, чому не випускає свій телефон з рук. А бабуся все
повторювала: «Твій тато – герой». І я це знаю, бо тільки герої
можуть боронити
отой клаптик землі, який звався висотою №404. Ця висота знаходилась під Красним
Доном Луганської області. «Більш, ніж за тиждень оборони терикону закінчилось
практично все – набої, їжа, вода, яку зливали з радіаторів військової техніки, поки її не розтрощили,
харчувались кукурудзою, яку приносили місцеві» - так розповідав нам тато після
повернення. Бійці були десять днів під обстрілами, не могли підняти голови з
окопів, не мали вже чим оборонятися, бо «Гради» спалили техніку, та так і не дочекалися ніякої підмоги. З трьох боків — оточені, а з четвертого — Росія. Тільки й підтримувала їх віра в порятунок та жага до
життя. Саме вони та ще наші щирі молитви і наша безмежна любов врятували тата
від смерті, який тоді отримав два поранення в ногу, сильну контузію та був
заживо похоронений. Зате я назавжди
запам’ятала той день, коли татусь повернувся додому – змучений, але такий
мужній і красивий, такий рідний! Мама й бабуся тоді знову плакали – уже від
радості. А я міцно-міцно обняла його й
була найщасливішою в світі. Потім тато пішов до нашої недобудованої хати й на
горішньому вікні почепив синьо – жовтого прапора. Тепер йому
доводиться часто лікуватись,
бо війна відібрала здоров’я. Але не зламала! Ти – мій Герой, татку! Ти –
справжній патріот! Мій тато Ігор завжди приходить іншим на допомогу та подає
приклад великої стійкості і мужності. І тільки ми знаємо як тобі важко, коли ти
не можеш заснути від болю, а потім прокидаєшся від того, що сниться війна. Та
ти не здаєшся. Ти міцно пригортаєш мене до своїх грудей і повторюєш:
«Прорвемось. Все буде добре, доню. Бо я не здамся без бою!» І тоді мені так
добре і затишно, бо я знаю, що тато сильний і завжди буде захищати мене.
Недавно тато
подарував мені синьо-жовтого повітряного змія. І ми з ним удвох запускали його
у блакитне небо. Високо-високо. Як нам було весело! Але знаєш, татку, я не хочу
жодних подарунків. Просто будь поруч з нами. Кажуть, що я татова копія. Пишаюся
цим! Хочу бути такою, як він – відважною, веселою, доброю і справедливою. Мрію, щоб ти швидше добудував нашу хату, щоб
виріс той сад, який посадив, щоб у нашій
домівці назавжди оселилося щастя, а в Україні запанував мир. Я хочу, щоб усі на
світі знали, який мужній, незламний, відданий в мене тато. МІЙ ТАТО – ГЕРОЙ! Головій Яна
уч. 4-А класу
Немає коментарів:
Дописати коментар