Іду з дитинства до Тараса

                                                                             

В дні перемог і в дні поразок,
Щасливі дні і в дні сумні
Іду з дитинства до Тараса,
Несу думки свої земні.

Я не один іду до нього –
Ідуть до нього тисячі,
 Неначе грішники до Бога
Свої печалі несучи.
І доки в римах Заповіту
Вогонь поезії не згас -
Той рух до сонця не спинити,
Бо зветься сонце те – Тарас!
Іду крізь свята і крізь будні,
Крізь глум юрби і суєту.
Ні, не в минуле, а в майбутнє
До тебе я, Тарасе, йду.

               Юрій Рибчинський

 Споконвіку щедрою була українська земля. Споконвіку була ця земля благословенною, бо на ній народжувалися люди, перед генієм котрих схиляється світ. І найперший серед них — Тарас Шевченко, велетень духу і співець народної свободи. У перші березневі дні ми знову згадуємо великого сина нашого народу - Тараса Шевченка. 

9 березня 1814 року весна подарувала на радість людям маленького Тараса. Народився він у селі Моринцях, що на Черкащині, в бідній хаті Григорія Шевченка.
Україна, ще сама не віддаючи, стала іншою, відколи Господь приклав Свої Руки до чола і серця немовляті в убогій сільській хатині, серед полів і дібров, лук і ставків.  Ще пройде багато років, допоки він виросте, стане талановитим поетом та знаним художником. Природа щедро наділила кріпацького сина не лише поетичним генієм, а й талантом художника, які ніколи не зраджували його, навіть у години страждань і тяжкої неволі. Мистецька спадщина Тараса Шевченка для нас не менше цінна, ніж його поезія. Cаме природний дар малювання вивів його з безодні кріпацького стану в мистецьку еліту.

Світла постать Тараса Григоровича з його беззавітною любов’ю до народу, до своєї батьківщини мала і матиме величезний вплив, викликала і викликатиме щире захоплення в усі часи. Його ім'я органічно вплелося в історію та культуру не тільки українського народу. Воно знане далеко за межами рідного краю. 204 роки минуло з дня народження поета, проте і нині живе під сонцем України

Кобзареве слово, слово великої, непогасної любові до свого народу, своєї землі. Він був сином мужика,а став володарем у царстві духа. Він був кріпаком,а став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком,а вказав на нові світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим. Доля переслідувала його в житті скільки могла,та вона не змогла перетворити золота його душі  в іржу,ані його

любові до людей в ненависть і погорду,а віри в Бога у зневіру й песимізм. Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу і все розквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори. До дня народження великого Кобзаря в нашій  бібліотеці оформлена викладка літератури для дітей «Іду з дитинства до Тараса», де юні читачі мають змогу

познайомитись з творами поета, книгами про його нелегке життя

Шевченкова та переглянути  буктрейлер до книги Тараса Шевченка «Дитячий кобзар», адже поезія  Кобзаря давно стала найважливішим і нетлінним складником духовного єства українського народу. Шевченко – це не тільки те, що вивчають, а й те чим живуть. У чому черпають сили і надії. У глибини

майбутнього слав Шевченко свої непохитні заповіти синам рідної землі, і серед цих заповітів перший і останній: Хай же й сьогодні, і в наступні роки розбудови української держави обпікає промерзлі наші душі огнем словесним Шевченко, хай воскресає він, пророк народу нашого, повсякчасно у наших благородних помислах і державних ділах. І на оновленій землі, над ланами, широкими полями, вільними містами і селами як весняні води могутнього Дніпра лине вічно жива в народі слава великого Кобзаря.