6 грудня 2017 р.

6 грудня День Збройних Сил України




 6 грудня ми відзначаємо День Збройних сил України. Цей день поєднує справжніх чоловіків - чесних, сильних і мужніх, готових взяти на себе відповідальність не тільки за власну родину, але і за свою справу, за свою Батьківщину. Сучасні герої, які живуть поміж нас.  Вони мужні, сміливі, хоробрі. 
Не шкодуючи власного життя,  зі зброєю в руках, захищали і захищають крихкий східний кордон України.  Багато наших односельців пішли виконувати свій обов'язок перед Батьківщиною. Вони з гідністю несли і не­суть бойову службу в лавах Збройних сил України. Особливо пишаємось своїм земляком – Героєм України Василем Тарасюком.  Дякуємо кожному захиснику, хто ризикуючи власним життям, з честю і гідністю виконує свій громадянський і військовий обов'язок, мужньо протистоїть агресорам. Бажаємо Вам
мужності, сил і здoрoв'я.  Миру і спoкoю на всій українській землі. А ще в нас є маленькі герої – вони живуть поруч з нами. Це діти воїнів АТО та просто юні патріоти. Тисячі дитячих сердець завмирають в очікуванні на своїх татусів, які боронять рідну землю України від лютого ворога. Сьогодні вони вітають своїх батьків і промовляють молитовні слова: « Наші татусі, Ви – найкращі у світі, ми любимо і пишаємося Вам, Ви – наші герої! ».  А наша маленька читачка Яна Головій  написала такі зворушливі слова для свого тата.                          
                       Лист татові.
    Привіт, мій любий таточку! Вирішила написати тобі листа, бо дуже скучила. Ти лікуєшся в госпіталі, а ми з мамою терпеливо чекаємо тебе додому. Закреслюємо дні у календарі, бо здається, що тоді час минає швидше. А ще довгими осінніми вечорами пригадуємо веселі й сумні миті нашого життя. І досі пам’ятаю, як тривожилися мама, бабуся й усі рідні, коли тебе забрали на війну. Я тоді була ще маленька й не розуміла, чому так часто плаче мама, чому не випускає телефона з рук. Зате я назавжди запам’ятала той день, коли ти повернувся додому – змучений , але такий мужній і красивий, такий рідний! Мама й бабуся тоді знову плакали – уже від радості. А я міцно-міцно обняла тебе й була найщасливішою в світі.
  Потім ти пішов до нашої недобудованої хати й на горішньому вікні почепив синьо – жовтого прапора.  Тепер тобі часто доводиться лікуватись, бо війна відібрала у тебе здоров’я. Але не  зламала! Ти – мій герой, татку! Ти – справжній патріот! Недавно ти подарував мені синьо-жовтого повітряного змія. І ми з тобою удвох запускали його у блакитне небо. Високо-високо. Як нам було весело! Але знаєш, татку, я не хочу жодних подарунків. Просто повертайся швидше додому. Кажуть, що я твоя копія. Пишаюся цим! Хочу бути такою, як ти – відважною, веселою, доброю і справедливою. Мрію, щоб ти швидше добудував нашу хату, щоб виріс той сад, який ти посадив, щоб у нашій домівці назавжди оселилося щастя, а в Україні запанував мир. Люблю тебе. Цілую міцно-міцно. І дуже-дуже чекаю.
                                                                    Твоя донечка Яночка.

 



Немає коментарів:

Дописати коментар