пʼятниця, 7 грудня 2018 р.

На варті Вітчизни




  Щороку, 6 грудня, в Україні відзначається День Збройних Сил України. Це свято було запроваджене у 1993 році постановою Верховної Ради, адже саме 6  грудня 1991 року був прийнятий закон "Про Збройні Сили України", що вважається офіційною датою створення армії незалежної України.  Доблесть і честь солдатів і офіцерів - в цьому справжня сила будь-якої армії та українські військовослужбовці зберегли все це і примножили. Український воїн - надійний захисник, відданий патріот і людина, для якої честь, свобода і незалежність - це важніше за все. Сьогодні український воїн-захисник є найбільшою гордістю в українському суспільстві. Ми шануємо і любимо наших Героїв!
                                Мій тато – герой!
    Я вже велика. Мені десять років і я вже знаю, що таке АТО.
І я знаю, що якщо до цього дивного і незнайомого слова додати  букву «т», то вийде таке знайоме і рідне слово «Тато».   Поняття « АТО»  прийшло до нас у хату чотири роки тому разом з дядечками з військомату. Тоді  мій тато Ігор  один із перших був мобілізований до війська. Він не шукав лазівок і не ховався  від призову. Тато пішов  воювати на Схід, щоб ми могли мирно жити і спати в теплі.   Ми з нетерпінням чекали  його повернення додому. Закреслювали дні у календарі, бо здається, що тоді час минає швидше. Увечері дивились новини та ловили кожне слово про події на Сході, де  був і мій любий тато. А ще довгими осінніми вечорами пригадували веселі й сумні миті нашого життя, пов’язані з татусем.  І досі
пам’ятаю, як тривожилися мама, бабуся й усі рідні, коли його забрали на війну. Я тоді була ще маленька й не розуміла, чому так часто плаче мама, чому не випускає свій телефон з рук. А бабуся все повторювала: «Твій тато – герой». І я це знаю, бо тільки герої
можуть боронити отой клаптик землі, який звався висотою №404. Ця висота знаходилась під Красним Доном Луганської області. «Більш, ніж за тиждень оборони терикону закінчилось практично все – набої, їжа, вода, яку зливали з радіаторів  військової техніки, поки її не розтрощили, харчувались кукурудзою, яку приносили місцеві» - так розповідав нам тато після повернення. Бійці були десять днів під обстрілами, не могли підняти голови з
окопів, не мали вже чим оборонятися, бо «Гради» спалили техніку, та так і  не дочекалися ніякої підмоги. З трьох боків —  оточені, а з четвертого — Росія.  Тільки й підтримувала їх віра в порятунок та жага до життя. Саме вони та ще наші щирі молитви і наша безмежна любов врятували тата від смерті, який тоді отримав два поранення в ногу, сильну контузію та був заживо похоронений.   Зате я назавжди запам’ятала той день, коли татусь повернувся додому – змучений, але такий мужній і красивий, такий рідний! Мама й бабуся тоді знову плакали – уже від радості. А я міцно-міцно обняла  його й була найщасливішою в світі. Потім тато пішов до нашої недобудованої хати й на горішньому вікні почепив синьо – жовтого прапора. Тепер йому
доводиться часто лікуватись, бо війна відібрала  здоров’я. Але не  зламала! Ти – мій Герой, татку! Ти – справжній патріот! Мій тато Ігор завжди приходить іншим на допомогу та подає приклад великої стійкості і мужності. І тільки ми знаємо як тобі важко, коли ти не можеш заснути від болю, а потім прокидаєшся від того, що сниться війна. Та ти не здаєшся. Ти міцно пригортаєш мене до своїх грудей і повторюєш: «Прорвемось. Все буде добре, доню. Бо я не здамся без бою!» І тоді мені так добре і затишно, бо я знаю, що тато сильний і завжди буде захищати мене.
   Недавно тато подарував мені синьо-жовтого повітряного змія. І ми з ним удвох запускали його у блакитне небо. Високо-високо. Як нам було весело! Але знаєш, татку, я не хочу жодних подарунків. Просто будь поруч з нами. Кажуть, що я татова копія. Пишаюся цим! Хочу бути такою, як він – відважною, веселою, доброю і справедливою.  Мрію, щоб ти швидше добудував нашу хату, щоб виріс той сад, який  посадив, щоб у нашій домівці назавжди оселилося щастя, а в Україні запанував мир. Я хочу, щоб усі на світі знали, який мужній, незламний, відданий в мене тато. МІЙ ТАТО – ГЕРОЙ!      Головій Яна    уч. 4-А класу 
                                                                                        



пʼятниця, 30 листопада 2018 р.

Теплі вірші Платона Воронька

                                                   
 
Облітав журавель                                   

Сто морів, сто земель,

Облітав, обходив,

Крила, ноги натрудив.

Ми спитали журавля:

– Де найкращая земля? –

Журавель відповідає:

– Краще рідної немає!

                               Дорогі друзі!
Серед вас, мабуть, не знайдеться людини, яка б не знала з дитинства ці віршовані рядки. Їх автор –  відомий в Україні і далеко за її межами поет Платон Воронько, 105-річчя з дня народження якого відзначає українська громадськість. Народився письменник 1 грудня 1913 р. в с. Чернеччина поблизу Охтирки на Сумщині. Навчався в Харківському автошляховому інституті та Московському Літінституті. Учасник Другої світової війни, командир підрозділу підривників партизанського з’єднання Ковпака.
" ... Ще з дитячих років стали нерозривними для Платона Микитовича Воронька на все життя поняття праці й пісні. Адже батько його був ковалем, а дід — бандуристом, котрий пішки виміряв не один десяток доріг. І Платон Микитович, невтомний поет і трудар, не один десяток доріг пройшов майже в усіх кінцях світу — доріг війни й миру, доріг страждань і щастя, доріг негод і перемог. І на всіх дорогах життя не полишала поета дідова пісня, гартована у батьковому горні, бо вона, вбираючи в себе всі болі й радощі життя, сама ставала його невід'ємною часткою. Не випадково поруч із дорослими віршами в доробку поета займають рівнозначне місце твори для дітей.
Поезія і дитинство — це для Платона Воронька спільне, невід'ємне одне від одного. Всі його вірші пронизані усмішкою, зігріті лагідною добротою, яких так частенько не вистачало в свій час малому Платонові... Тож коли доля нагородила його щасливою можливістю дарувати дітям радість — він усі щедроти своєї душі віддав найменшим!.." – так сказав про поета Анатолій Костецький. Творчий
доробок П. Воронька вагомий. Характерною ознакою його  письменницької діяльності  було те, що він «ділив себе на двоє» – писав для дорослих і для дітей. Вірші Платона Воронька стали вже класикою української дитячої літератури. Ці вірші відрізняються звучною мовою, цікавими сюжетами, відмінними римами, добре підібраними, яскравими і зрозумілими дитині художніми образами, що вдало відповідають особливостям дитячого
мислення. Дитячі твори П. Воронька приваблюють читача своєю безпосередністю, щирістю, оригінальністю, уважним ставленням поета до дітей, умінням зацікавити, звеселити, насмішити, розчулити їх, а разом з тим і повчити, примусити задуматись над своєю поведінкою. Вірші Платона Воронька живуть між
людей, звучить на дитячих святах, вивчаються в школі. Ці вірші настільки улюблені, що іноді здається, мовби вони існували вічно — «Падав сніг на поріг», «Хвалився кіт, що він убрід Дніпро перебреде...», «Засмутилось кошеня: треба в школу йти щодня...» та багато-багато інших.
         Напередодні 105-ої річниці від дня народження Платона Воронька в
нашій книгозбірні організована виставка-портрет «Теплі вірші Платона Воронька», де діти знайомляться з його творами. Тож пропонуємо зануритися у світ дитинства, веселого, сонячного, доброго, з ніжними колисковими, щирими посмішками та навіть доречними і мудрими повчаннями. Один з поетів, творчість якого по вінця сповнена дитячою радістю, – Платон Воронько.
Особлива магія його віршів – у їх нестарінні: їх читають цілі покоління.Ці віршики легко вчити навіть малюкам, цікаві історії та персонажі розвивають уяву, вміння радіти та співчувати, а теплий гумор, без сумніву, налаштовує маленьких читачів та їх батьків на чудовий настрій. Одним словом, рекомендуємо. Читаймо разом.